Партнери проекту

ВІталій Сергійко

село Михайлівка

СЕЛО ЗНАХОДИТЬСЯ НА МЕЖІ ЩОРСЬКОГО І КОРЮКІВСЬКОГО РАЙОНІВ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ. СВОЄРІДНИМ КОРДОНОМ Є РІЧЕЧКА БРЕЧ (БАСЕЙН Р. ДЕСНА, ПРИТОКА СНОВУ). З УСІХ СТОРІН ОТОЧЕНЕ СОСНОВИМИ ЛІСАМИ.

Ліс… Зелений ліс. Який величний і казковий він стоїть на околиці мого села! Смарагдовокорі сосни розкинули свої лапи-віти і, погойдуючись, неначе змагаються між собою: хто кого пережене вгору? А під ними, немов юрба глядачів-вболівальників, стоять тендітні білокорі берізки, тремтячі осики та вільхи. Стоять і нікуди не поспішають, а лише спокійно споглядають за ходом змагань. Вони знають, що в лісовому братстві їм ніколи не наздогнати сосну.

Ліс… Чарівний ліс. Скільки загадок і таємниць ти бережеш? Скільки ти бачив на своєму віку? Що ти можеш повідати нам? Чого навчиш? Від чого застережеш?

Ліс… Прадавній ліс. Ти дійсно є своєрідним хранителем людської історії. Бо з давніх часів ти ставав тим місцем, де мої предки могли знайти душевний спокій і благодать, де могли перебути скруту. Це зараз ми знаємо тебе як Андрониківський ліс. Ти сам знаєш, звідки така назва? Як свідчать літописи і архівні документи, саме ти та береги річки Бреч прихистили в свій час ченця на ім’я Андроник, який і став засновником монастиря. Говорять, що монастир був настільки заможним, що володів землями, на яких розкинулися деякі села сучасної Щорсівщини та Корюківщини, млинами на Бречі та Бречиці, величезними лісовими угіддями… Але хід історії невблаганний. Буремні події ХVII-XVIII ст. призвели до занепаду монастиря. Скит зник, а назва залишилася. Спочатку в селі Андроники, а від нього передалася і тобі, лісе.

Ліс… Ліс- герой. Твоя історична місію рятівника, захисника не закінчилася. Чи не ти прихистив у своїх шатах партизанів Великої Вітчизняної війни? Так, саме ти! Бо в ті буремні роки Андрониківським лісом пролягали стежини, якими рухалися народні месники партизанського з’єднання О.О.Федорова з Єлінського лісу. А в трагічні моменти 1-2 березня 1943 року ти став рятівником для тих небагатьох, хто зміг втекти від долі, яка спіткала близько 7 тисяч корюківчан.

Ліс… Ліс- цілитель. Твою чудодійну цілющу силу було помічено давно. Твоя рослинність з самого початку була для людей не тільки джерелом харчування, отримання одягу, знарядь праці та захисту. Рослини допомагали людині позбутися хвороб, зберегти життєву активність та довголіття. Відомий переказ про те, як давньоіндійського лікаря Чуракі учитель послав до лісу принести декілька зовсім безкорисних рослин. «Учителю,- сказав, повернувшись з лісу Чуракі,- я три дні ходив по лісу і не знайшов жодної безкорисної рослини». Дійсно, будь-яка рослина, створена природою на користь людині, а завдання самої людини полягає лише в тому, щоб правильно зрозуміти її призначення. Коли мої родичі зі степової Полтавщини приїздять до нас в нас в гості, то обов’язково відвідують тебе, бо такого цілющого повітря, як твоє, кажуть, важко де ще можна знайти. І саме від рідних я запозичив своєрідний ритуал: прийшовши до соснового лісу, знаходжу найтовщу, найвищу сосну, стаю до неї спиною і притискаюсь всім тілом. Кажуть, що енергія вікової сосни діє на людину таким чином, що потім у неї не буде боліти спина.

Ліс… Ліс- годувальник. Російська приказка говорить: «Біля лісу жити- голодному не бути». І справді, будь-якої пори року ми можемо знайти тут те, що поповнить та урізноманітнить наш раціон, задовольнить потреби найвибагливішого солодкоїжки та гурмана. З ранньої весни і до пізньої осені Андрониківський ліс перетворюється на місце паломництва затятих грибників та ягідників. Білі гриби, підберезовики, підосиновики, лисички, опеньки… Суниця, чорниця, малина, ожина… Повз мій будинок щоденно проїздить велика їх кількість. Наше непросте сьогодення змушує людей робити не тільки власні запаси лісових дарів, а й поповнювати сімейний бюджет, продаючи їх на базарі. Єдине шкода, що в погоні за прибутком люди іноді порушують етикет споживача дарів природи, використовуючи різноманітні пристрої для збору ягід, якими пошкоджуються рослини.

Ліс… Ліс- будівельник. В традиціях моїх земляків споконвіку практикувалось будівництво житлових та господарських споруд, виготовлення різноманітних знарядь праці саме з дерева. Не зникла ця традиція ще й донині. Але чи то науково-технічний процес (поява сучасних будівельних матеріалів та технологій), чи то здорожчання дерева потроху витісняють його на задній план. І прикро дивитися, коли наш ліс у вигляді пиломатеріалів вирушає вагонами, пароплавами за кордон. Туди, де люди уявлення не мають, як саме, скільки років росте ліс.

Можливо людина, яка народилася і зросла чи то серед степу, чи то серед пустельних пісків, а, можливо, поблизу теплого моря по своєму любить свій край, підбере масу гарних слів, щоб змалювати красу своєї малої батьківщини, але я вважаю, що всі барви мого краю містяться саме у лісі, бо моя мала батьківщина- Чернігівське Поліссі. Тут, серед соснового лісу, немовби оперезано блакитною стрічкою такої теплої і спокійної річечки Бреч, знаходиться моє маленьке село Михайлівка. І нехай, можливо, про ці чарівні місця мало хто й чув, але саме цей край є таким милим моєму серцю! Де б я не був, куди б не закинула мене доля, але саме сюди я знову і знову завжди повертатимусь на поклик моєї душі. Повертатимусь туди, де вдихнув перший ковток повітря, наповнений ароматами хвої, де ласував запашними суницями, чорницями, малиною, милувався красенем-боровиком, знайденим вперше. А поки я ще тут, то маю робити так, щоб було куди повертатися в майбутньому мені та моїм нащадкам: берегтиму ліс, а отже- берегтиму свою Батьківщину!

(Твір на тему «Людина та Ліс». Написав

Сергійко Назар- учень 8а (2013 р.) класу Щорської ЗОШ І-ІІІ ст. № 1

Щорської районної ради Чернігівської області)

НІКОЛИ НЕ БУЛО ВЕЛИКИМ ЧИСЕЛЬНО. МАБУТЬ ВЖЕ НІКОЛИ І НЕ БУДЕ. НИНІ МЕШКАЄ ТРОХИ МЕНШЕ СОТНІ МЕШКАНЦІВ, ПЕРЕВАЖНА ЧАСТИНА З ЯКИХ- ПЕНСІОНЕРИ. ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ТА ШКІЛЬНОГО ВІКУ ВСЬОГО-НАВСЬОГО ШЕСТЕРО. НАВЧАЮТЬСЯ ТА ВИХОВУЮТЬСЯ В ЩОРСЬКІЙ ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ І-ІІІ СТ. №1 ТА СНОВСЬКОМУ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ КОМПЛЕКСІ, КУДИ ЩОДЕННО ЇХ ДОСТАВЛЯЮТЬ ШКІЛЬНИМ АВТОБУСОМ.

ДЗВЕНЯТЬ У ВІДРАХ КРИЖАНІ КРУЖАЛЬЦЯ.

СЕЛО В СНІГАХ, І СТЕЖКА АНІ РУШ.

СТАРЕНЬКА ГРУША ДИХАЄ НА ПАЛЬЦІ,

ЇЙ, ПЕВНО, СНЯТЬСЯ ПОВНІ ЖМЕНІ ГРУШ.

ЇЙ СНЯТЬСЯ ХМАРИ І ЛИПНЕВІ ГРОЗИ,

ЧИЯСЬ ДУША, ПРОЗОРА, ПРИ СВІЧІ.

А ВІКНА СПЛЯТЬ, ЗАСКЛИВ МОРОЗ ЇМ СЛЬОЗИ.

У ВИРІЙ ПОЛЕТІЛИ РОГАЧІ.

ДОЩУ І СНІГУ НАКОВТАВСЯ КОМИН,

І ТИН УПАВ, НАВІЩО ГОРОДИТЬ?

ЖИВЕ В ТІЙ ХАТІ СИВИЙ-СИВИЙ СПОМИН,

УЛІТКУ ВІН ПІД ГРУШЕЮ СИДИТЬ.

І ХАТА, Й ТИН, І ГРУША СЕРЕД ДВОРУ,

І КИЯШИННЯ ЧОРНЕ ДЕ-НЕ-ДЕ,

ВСЕ ЗГАДУЄ СЕБЕ В СВОЮ НАЙКРАЩУ ПОРУ.

І СТЕЖКА, ПО ЯКІЙ ВЖЕ ТІЛЬКИ СНІГ ІДЕ...

ЛІНА КОСТЕНКО

НАСЕЛЕННЯ ЗАЙНЯТЕ ПЕРЕВАЖНО В ПРИВАТНИХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ. ЛИШЕ ОДИНИЦІ ОФІЦІЙНО ПРАЦЕВЛАШТОВАНІ.

СЕЛО НАШЕ НЕВЕЛИЧКЕ, ЗОВСІМ МАЛЕНЬКЕ І НЕПОМІТНЕ! частіше непомітне НАВІТЬ ДЛЯ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ, АЛЕ ТІ, ХТО ТУТ ЖИВЕ, ДУЖЕ ЛЮБЛЯТЬ ЙОГО! Люблять так, що навть ні на кого не сподіваються, окрім як на себе!

ПРИЇЗДЖАЙТЕ ДО НАС! ПОГЛЯНЬТЕ, ЯК МИ ЖИВЕМО!

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

МИХАЙЛІВКА ЗА ПОЛЬСЬКОГО ПРАВЛІННЯ НАРАХОВУВАЛА 5 ХАТ ТЕСЛЯРІВ, ЯКІ НІКОМУ НЕ НАЛЕЖАЛИ. ПОТІМ ПРИ ГЕТЬМАНІ ІВАНІ САМІЙЛОВИЧУ, ІВАН СКОРОПАДСЬКИЙ, БУДУЧИ В ЧЕРНІГОВІ ПОЛКОВИМ ПИСАРЕМ (1680 Р.), ПРИДБАВ НА РІЧЦІ БРЕЧ МЛИНА І ПРОДАВ СВОЄМУ БРАТОВІ ВАСИЛЮ СКОРОПАДСЬКОМУ. ОСТАННІЙ НА ГРЕБЛІ "ПОСЕЛИВ" СЛОБІДКУ І ЗАТВЕРДИВ УНІВЕРСАЛОМ ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИ НА ВІЧНЕ ВОЛОДІННЯ (БЛИЗЬКО 1688 Р.)ТА НА ЧЕСТЬ СВОГО СИНА, ЯКИЙ ЗГОДОМ НАРОДИВСЯ, НАЗВАВ СЕЛО ЙОГО ІМ'ЯМ- МИХАЙЛІВКА. ВАСИЛЬ СКОРОПАДСЬКИЙ ВОЛОДІВ МИХАЙЛІВКОЮ РОКІВ П'ЯТДЕСЯТ.

У 1730 Р. У МИХАЙЛІВЦІ БУЛО 43 ДВОРИ БУНЧУКОВОГО ТОВАРИША МИХАЙЛА СКОРОПАДСЬКОГО.

У 1780 Р. СЕЛОМ ВОЛОДІЛИ БРАТИ ОСАВУЛ ІВАН, МАЙОР ЯКІВ, КАПІТАН ПЕТРО МИХАЙЛОВИЧІ СКОРОПАДСЬКІ. СЕЛО З 25 ХАТ РОЗТАШОВУВАЛОСЬ НА РІВНОМУ МІСЦІ. НА РІЧЦІ БРЕЧ- ГРЕБЛЯ ІЗ ТРЬОМА МЛИНАМИ. БУДИНОК СКОРОПАДСЬКИХ НАРАХОВУВАВ 9 КІМНАТ. В СЕЛІ ВИРОБЛЯЛИ ПОСУД, ЯКИМ ТОРГУВАЛИ В СИНЯВЦІ ТА БЕРЕЗНОМУ. ТУТ ЖЕ ТОРГУВАЛИ ДРОВАМИ.

У 1866 Р. СЕЛО МИХАЙЛІВКА БУЛО ВОЛОДІННЯМ БУНЧУКОВОГО ТОВАРИША ІВАНА МИХАЙЛОВИЧА СКОРОПАДСЬКОГО. НА ТОЙ ЧАС В СЕЛІ, ЯКЕ НАЛІЧУВАЛО 23 ДВОРИ, ДІЯЛА ЦЕРКВА ЗІШЕСТЯ СВЯТОГО ДУХУ, ФУНКЦІОНУВАЛИ ВОДЯНИЙ МЛИН, СУКНОВАЛЬНЯ ТА СКЛЯНИЙ ЗАВОД.

В АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОМУ ВІДНОШЕННІ НАПРИКІНЦІ ХІХ СТ. СТ. СЕЛО МИХАЙЛІВКА НАЛЕЖАЛО ДО ОХРАМІЄВСЬКОЇ ВОЛОСТІ СОСНИЦЬКОГО ПОВІТУ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ.

Поряд із михайлівкою простягається андроницький (андрониківський) ліс. буквально за 2 км, серед лісу губляться декілька хатин села Андроники наумівської сільської ради корюківського району чернігівської області. Губляться хати, доживають свого віку останні жителі андроників... а було ж колись... було село, була церква, був навіть Бречицький Андрониківський монастир, заснований за часів лазаря барановича.

БРЕЧИЦЬКИЙ АНДРОНИКІВ МОНАСТИР заснований як скит ченцем Андроником на березі р. Бречиці (територія сучасного с. Андроники Корюківського району): тоді тут було збудовану дерев'яну келію та Благовіщенську церкву з трапезною. У 1684 р. чернігівський архієпископ Л. Баранович затвердив Андроника ігуменом. У 1691 р. визначено земельні межі монастиря, закріплені універсалом гетьмана І. Мазепи і підтверджені універсалами І. Скоропадського (1709 р.) та Д. Апостола (1732 р.). У кінці XVII ст. на землях Андроникова монастиря засновано слобідку для бездомного люду. У 1705 р. в монастирі збудовано дерев'яну Троїцьку церкву (іконостас установлено 1710 р.), а в 1713 р. - нову Благовіщенську церкву. У 1786 р. монастир було закрито, а маєтності секуляризовано.