Партнери проекту

Ілона Гейчук

Храм святої Анни

Територія Полонного розміщена в південно-східній частині колишнього великого Волинського воєводства.

В цій місцевості з найдавніших часів проживали східнослов’янські племена, які займались землеробством, приселищним скотарством, а також ремеслами та різноманітними промислами. Цьому всьому сприяли вигідні природні умови і чудові місця вздовж річки Хомори: ліси, що сприяли полюванню на диких звірів, птахів, збиранню різноманітних плодів і ягід; річка, що сприяла й розвитку рибальства. Тепер місто нараховує близько 23 тис. мешканців.

Через історію міста Полонного пройшли постаті князів Острозьких (з XV ст.), Любомирських (з XVІІст), пізніше місто належало Валевським (з кінця XVIII ст.), далі — Дунін-Карвицьким.

На вершині пагорбу над річкою Хомора вже 400 років височить католицький храм, у якому мала свій початок парафія св. Анни. Був це на початку замковий костел-каплиця родини Острозьких під назвою Успіння Пресвятої Діви Марії, на протилежному від ярмарку кінці міста, направлений фасадом на схід, в напрямку центру, де стояв колись замок. Така нетипова локалізація виникла з призначення святині для двох сусідніх міст, але у сорокових роках XVІІ ст. костел був включений в границі фортифікації міста, тоді був побудований по другій стороні берега парафіяльний костел під назвою Св. Анни (не зберігся).

Засновником і фундатором замкового костелу був Іван (Януш) Острозький, воєвода волинський (1585-1593рр.), краківський каштелян (1593-1620рр.), князь Острозький (1608-1620рр.). Спорудив він цей костел завдяки своїй матері Зофії Тарновській, доньці краківського каштеляна, яку він дуже любив, поважав і котрій був безмежно вдячний за дар життя і за своє католицьке виховання. Януш був першим з роду Острозьких, хто перейшов з православ’я на католицизм, а було це в 1579 році. Від самого початку при костелі-каплиці працювали отці Єзуїти.

У 1617 році татарська орда під проводом хана Девлет Герея вторглася в Поділля, знищуючи все вогнем і мечем, забираючи в поганський полон багато людей. Слідом за татарами на Україну рушило турецьке військо на чолі з Алімазором. У 1618 році, після такого нашестя ворогів, Полонський костел був пограбований і спалений. Відбудував його у 1646 році Станіслав Любомирський, краківський воєвода.

У 1649 році князь Любомирський зафундував будову парафіяльного костелу в Полонному—Новому Місті, поблизу річки Хомори, під назвою св. Анни на честь покровительки своєї матері. Перед смертю Полонські маєтки Станіслав віддав своєму наймолодшому синові Яцкові Константинові і в написаному заповіті запропонував синові будівництво парафіяльного костелу із заготовлених ним для цього будівельних матеріалів. Будова ця була потрібна у зв’язку з фортифікацією Полонного—Волі і перебудовою замку в роках 1640-46, а отже з додатковим відокремленням потужними бастіонними валами замкового костелу-каплиці від Нового Міста.

Замковий костел-каплиця вдруге був пограбований і зруйнований вже через п’ять років, у 1651 році, військом Богдана Хмельницького під проводом Максима Кривоноса. Нещасна доля й припала для парафіяльного костелу. Козаки палили все, що тільки було тут католицького, руйнували костели. Після цієї трагедії місто Полонне вже ніколи не повернулося до своєї давньої краси.

Після смерті Костянтина Любомирського помістя Полонщини перейшли до його брата Єжи (Юрія) Себастіана, пізніше — до братового сина Єжи Домініка. В роки Північної війни Полонне знаходиться у володінні шведських, московських і литовських військ.

Після другого зруйнування костел-каплицю було відбудовано лише у 1716 році. Зробив це Єжи Домінік Любомирський. Тоді до Полонської святині знову повернулися отці Єзуїти. Під час німецької окупації у 1942 році костел був повернений віруючим і чеський священик, ім’я якого загубилось, поставив хрест посередині подвір’я і відновив богослужіння. З 1995 року настоятелем парафії був о. Ян Дуклян Павлюк, за котрого був зроблений найбільший ремонт костелу, дякуючи знову братам францисканцям з Польщі, різним добродіям і церковним та францисканським організаціям.

З 2002 року настоятелем парафії є о. Августин Сіцінський, котрий продовжив душпастирську і ремонтно-будівельну діяльність свого попередника. У 2007 році назовні храму було зроблено польовий вівтар і подвір’я з гранітної бруківки.