Партнери проекту

Ольга Будзан

Добровляни

Українська хата. Я народилася в 1961 році у хаті під стріхою. Теперішня молодь мабуть вже й не знає, що таке стріха. Снопи з соломи укладали дуже щільно, так, що навіть дощ не проходив поміж ними. Коли якийсь із снопів зогнивав, його замінювали іншим. Ліжко (тоді його називали постіль) теж заповнювалося соломою. Вона служила матрацом. Електрики не було. Освітлювали приміщення гасовим ліхтарем. Під ліжком зберігали картоплю. Опалювали дровами.

В 1960 році мій дідусь розпочав будівництво нової хати, а наступного року, не дочекавшись мого народження, помер. Матері довелося самій займатися будівництвом. Коли мені виповнилося десять, ми перейшли до нової хати. Не було навіть підлоги. Спали на дошках, застелених ковдрами. Але це була наша хата – наша правда. З того часу, не досипаючи, не доїдаючи, важко працюючи, ми добудовували свою хату.

Коли я вийшла заміж, епопея з хатою продовжилася. Перекривали, переробляли, добудовували літню кухню, сарай. Легко не будо. Дефіцит будматеріалів. Доводилося переплачувати, давати хабарі. Але все було того варто. Ми стали добрими господарями, ґаздами. У нас був будинок не гірший, ніж у інших людей.

Мода буває не тільки для людей, але й для будинків. Спочатку на стіни вішали килими, потім купували мебельні гарнітури, далі пішла мода на літні кухні. Нещодавно селяни почали проводити до осель воду, удосконалювати ванні кімнати, купувати котли, проводити центральне опалення. Наші краяни дуже дбають про свій побут.

Легше стало жити, коли мій чоловік поїхав на заробітки до Чехії. Така маленька країна, а виручила, врятувала від злиднів багато наших земляків. Наша хата з допомогою чеських корунд перетворилася на шикарний будинок: нові вікна, поновлений фасад, сучасний металевий дах. Збудували навіть балкон, про який я дуже мріяла, щоб поставити на ньому ящики з квітами, як у європейських будиночках. Велика образа в мене на українську владу у зв’язку з тим, що така прекрасна і багата Україна стала жебрачкою у Європі. Ходимо з простягнутими руками, шукаючи порятунку у чужих краях.

Моя сусідка родом з Хмельниччини. Проїжджаючи пів України, вона звернула увагу на те, як змінюється українське село. «Еволюція» української хати постає перед її очима. Бізнесмени вибудовують шикарні вілли, заробітчани переробляють будинки, міняють покрівлю, ставлять нові огорожі, а ті нещасні, хто працює на своїй землі, бідують чорно. Їхні обійстя запущені, хати старі і сумні.

Пишучи на Ваш проект, хочу сказати, що немає в Україні кращого пам’ятника, як українська хата. Замки, поміщицькі маєтки – це споруди хоч і гарні, але не типові для нашої країни. Своя хата – своя незалежність, своя маленька батьківщина, своя правда, своя фортеця… У нашому селі є старожили, що пережили п’ять держав, але завжди проживали на своєму обійсті, у своїй хаті, розмовляли рідною мовою. І які б не вирували за вікном урагани перемін, людину завжди буде захищати рідна, збудована її руками, потом і кров’ю, хата. Українці не американці, не європейці. Вони не могли б з легкістю покинути батьківську хату і орендувати чужу. Така наша ментальність. Не потрібно ламати цей зв'язок, зв'язок між людиною і хатою.

У кожному регіоні України свій неповторний стиль, своя архітектура, свої смаки і уподобання щодо оформлення житла. У нас,на Західній Україні про хату дбають, її бережуть. На Зелені свята будинок з чотирьох сторін прикрашають зеленими гілками липи, на Івана-Купала заквітчують пахучим зіллям і квітами. На святий вечір хату окроплюють свяченою водою, над дверима ліплять хрестики з тіста, щоб ніяка нечиста сила не переступила поріг рідного дому. Хата у нашому краї передається у спадок переважно наймолодшому з нащадків. Якщо спадкоємці різних статей, то будинок неодмінно перейде дівчині, дочці. Такий матріархат корисний для сім’ї, тому що жінка завжди буде краще дбати про побут.

Наостанок хочу сказати про той біль, який переживає кожен українець, про війну. Гинуть молоді люди, гине нація, під загрозою майбутнє держави. Знищуються, руйнуються селянські помешкання, міські будинки, ті острівки щастя, які протягом поколінь захищали своїх мешканців. Тому немає іншого завдання, як припинити війну! І тоді постане Україна – прекрасна і незалежна, сильна і горда, звеселяться люди, посміхнеться очима-вікнами українська хата. Мир нашому дому!

Ольга Будзан